Концепція прав людини

Права людини - невід'ємний елемент людської особистості і людського буття. Уперше у багатовіковій історії людства на найвищому світовому рівні були проголошені основні громадянські, політичні, економічні, культурні та соціальні права і свободи, визнано їх універсальність, взаємозалежність та неподільність.

 

Процес формування концепції прав людини пройшов довгий шлях, тісно пов'язаний з історією розвитку суспільства і увінчався прийняттям 10 грудня 1948 року  Загальної декларації прав людини.

Декларація стала символом надії та віри мільйонів людей у краще майбутнє, більш справедливий і гуманний світ. Її положення заклали основу для прийняття низки важливих міжнародних документів у сфері прав людини, становлення нової галузі права – міжнародного захисту прав людини. Принципи Декларації закріплені в законодавстві багатьох держав світу, зокрема в Конституції нашої держави.

Відповідно до Декларації основним елементом для визнання прав і свобод людини є гідність особистості. Вона кваліфікується як невід’ємна властивість, тому що притаманна «усім членам сім’ї від народження, визначає рівність їх прав і свобод, поводження у відношенні один до одного у дусі братерства» (ст. 1).

У ст. 3 Декларації визначене загальне розуміння громадянських і політичних прав, що включають право на життя, свободу й особисту недоторканість. До основних громадянських прав належать:

*неприпустимість рабства або підневільного стану: «Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах» (ст. 4 Декларації);

*рівності перед законом: «Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримінації» (ст. 7 Декларації). 

Із змісту статей виходить, що громадянські права поширюються рівною мірою як на громадян так і на іноземців, що мешкають на території держави, оскільки не пов’язані з приналежністю до громадянства держави, а пов’язані лише з членством у суспільстві.

Статтями 23-27 Декларації визначені такі соціально-економічні та культурні права як:

*право на працю та на створення професійних спілок: «Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людині iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення. Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх інтересів » (ст. 23);

*право на відпочинок: «Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку» (ст.24).

Трактуючи права і свободи людини як невід’ємну властивість особистості, Декларація закріплює їхнє домінуюче становище, зменшуючи цим виключну роль держави у визначенні статусу особистості. Це виявляється у встановленні конкретних вимог до правомірних обмежень прав і свобод людини з боку держави.

Права людини – це те, що формує нас як людей. Вони є принципами, на фундаменті яких ми зводимо високу будівлю людської гідності - фундаменті верховенства і поваги до прав людини в Україні.

Тому, треба усвідомити, що побудова правової, соціальної держави, забезпечення стабільного економічного зростання і добробуту кожної родини, зміцнення демократії в Україні неможливі без забезпечення належної поваги до прав людини, їх всебічного захисту і розвитку.

В ході перевірки підприємства Тростянецького району з чисельністю працівників 35 осіб встановлено наступне. На підприємстві відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку, в наслідок чого до початку роботи працівників не ознайомлено з розпорядком роботи підприємства. Деяким працівникам підприємства протягом 3 тижнів не надавалися вихідні дні, чим порушено вимоги ст. 70 КЗпП України, яка передбачає, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години. Також на підприємстві не укладено колективний договір, чим порушено вимоги КЗпП, де зазначається, що колективний договір укладається на підприємствах незалежно від форми власності, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.