КОЛИ ТВАРИНИ СТАЮТЬ ВОРОГАМИ

Сказ – гостра інфекційна хвороба з тяжким ураженням центральної нервової системи, що спричиняється вірусом. Зараження людини сказом відбувається в основному через укуси хворою твариною чи внаслідок попадання її слини на свіжі поранення, подряпини шкіри або слизових оболонок. Інфікування людини сказом відбувається здебільшого від диких хижих (вовки, лисиці – 41,4 %) чи домашніх тварин (коти – 21,8 %, собаки – 15,3 %), а також сільськогосподарських тварин ( 20,2%). Хворі тварини   виділяють   вірус  із слиною за 8-10 днів до розвитку клінічних ознак недуги.

Понад 55 тисяч людей у світі помирають щороку внаслідок цієї недуги. Основною причиною захворювання людей на сказ є пізнє звернення за медичною допомогою.         

Збудник   хвороби - нейротропний вірус.  Він  стійкий проти дії низьких   температур, миттєво руйнується під дією кип’ятіння та за температури 70 °С, чутливий до дії багатьох дезінфекційних засобів (наприклад, 3-5 %-й розчин соляної кислоти або 10%-й розчин йоду  вбиває його за  5 хвилин).    Під дією сонячних променів збудник інактивується при 37°С через 40 год, ультрафіолетового опромінення - через 5-10 хв., при висушуванні - через 10-14 діб. 

Вірус сказу потрапляє в організм людини через пошкоджену шкіру і поширюється по волокнах нервових клітин, до яких має виражену вибірковість. Крім того, можливе поширення вірусу по організму з током крові і лімфи. Проникнення вірусу в клітини головного і спинного мозку приводить до органічних і функціональних порушень роботи центральної нервової системи. У хворих розвиваються крововиливи і набряк головного мозку, відмирання  і переродження його тканини. З центральної нервової системи вірус поширюється в інші органи і тканини (легені, нирки, печінку, залози внутрішньої секреції тощо) Попадання його в слинні залози веде до виділення збудника із слиною.

Люди володіють обмеженою природною сприйнятливістю до сказу, ймовірність розвитку інфекції у разі зараження залежить від локалізації укусу і глибини пошкодження і коливається в межах від 23% при укусах кінцівок до 90% в разі укусу в обличчя і шию.

Інкубаційний (скритий) період сказу може становити від кількох тижнів при локалізації укусу на обличчі або шиї до декількох місяців (1-3) при проникненні збудника в області кінцівок. У рідкісних випадках  він затягується до року.

Захворювання протікає в три етапи. На  початку хвороби (період депресії) в області воріт інфекції (рани, яка уже, як правило, зажила) з’являються такі прояви, як почервоніння та набряк рубця з втратою чутливості шкіри, біль, який супроводжується відчуттям  печіння та інтенсивним свербінням. Але цих ознак може і не бути, а недуга  одразу починається хворобливими  проявами з боку центральної нервової системи (загальне нездужання, незначне підвищення температури тіла, головний біль, дзвін у вухах, розлади сну, втрата апетиту) і психіки (відзначається поступова зміна характеру й поведінки хворого, апатія, меланхолія, дратівливість, пригніченість і немотивовані напади страху, тривоги, туги). Іноді хворі можуть відчувати дискомфорт у грудях, страждати розладами травлення.

Розпал захворювання (стадія збудження) настає на 2-3 день після появи перших ознак депресії, характеризується розвитком різних фобій, притаманних сказу: боязнь води, повітря, звуків і світла. Гідрофобія - боязнь води - заважає хворим пити. Характерна поведінка - при протягуванні склянки з водою пацієнт з радістю її бере, бо страждає від сильної спраги, але спроба випити рідину і навіть шум води викликають приступ паралізуючого страху, призупинення дихання, і він кидає склянку. Однак не завжди сказ супроводжується гідрофобією, що може затруднити діагностику. Аерофобія характеризується нападами задухи, пов’язаної з  рухом повітря, при акустофобії та  фотофобії  спостерігається негативна реакція на шум і яскраве світло. Напади задухи короткочасні (кілька секунд), їх супроводжують спазми і судоми мімічної мускулатури, зіниці розширюються, хворі збуджені, відчувають панічний жах і страждання, кричать, відкидають голову назад, прохають про допомогу. Спостерігається тремтіння рук. Дихання під час приступів переривчасте, зі свистом, видих поверховий,  утруднений вдих. У диханні задіяна мускулатура плечового поясу. У цьому періоді хворі перебувають у збудженому стані, багато кричать, схильні до безсистемної агресивної активності нелюдської сили (метушаться, кричать, ламають меблі, рвуть одяг, можуть вдарити або вкусити). Характерна надмірна слинотеча, хворий не встигає ковтати слину  і розпльовує її навколо. Приступи  тривають кілька секунд, а з прогресуванням захворювання стають все частіші і виникають від будь-якого незначного подразнення (голосна розмова, рух повітря, скрип дверей, яскраве світло, дотик до шкіри, кашель). Відзначається втрата ваги, хворі  можуть проковтнути тільки дрібно нарізану їжу. Виникає надлишкове потовиділення, частішає блювання, тривають галюцинації (слухові, зорові і нюхові). Продовжується  цей період  від 2-3 днів до 6.

Термінальна стадія хвороби - паралітична. У цей  період хворі стають апатичні, їх рухи обмежені, чутливість знижена. Після фобій, бурних реакцій хворий лежить нерухомо, покривається рясним потом, знаходиться у свідомості, може їсти і пити, вільніше дихає, а тому виникає помилкове враження, що йому стало краще, з’являється надія на одужання. Такий стан триває 1-3 дні. Однак в цей час діяльність органів кровообігу продовжує погіршуватись, розвивається посилене серцебиття, падає артеріальний тиск. Внаслідок різкого зневоднення організму хворий швидко худне,  риси обличчя загострюються, піднімається температура тіла до високих цифр, виникають паралічі кінцівок, а в подальшому і черепно-мозкових нервів. Ураження дихального і судинно-рухового центру призводить до зупинки серцевої діяльності та дихання і смерті. Паралітичний період може тривати від одного до семи днів.

Діагностику, в основному, здійснюють на підставі клінічної картини і даних епідеміологічного анамнезу. До різних діагностичних методик, які мають прижиттєвий характер, також відносять і біопробу на лабораторних тваринах (новонароджених мишах). При зараженні їх виділеннями із слини, спинномозкової або слізної рідини, що містять  вірус, миші гинуть через      6-7 днів. Гістологічний аналіз тканини головного мозку померлого хворого дозволяє остаточно підтвердити діагноз у випадку виявлення у клітинах тілець Бабеша-Негрі. Однак для  процесу лікування це особливого значення не має, адже в даний час сказ є невиліковним захворюванням, терапевтичні заходи носять лише паліативний характер, направлені на полегшення стану пацієнта. Хворі госпіталізуються в затемнену шумоізольовану палату, їм призначають симптоматичні засоби лікування: снодійні і протисудомні препарати, знеболюючі, заспокійливі.

Ось тому так важлива профілактика сказу, яка спрямована,  в першу чергу, на попередження захворюваності серед тварин і обмеження ймовірності укусу людини дикими, бродячими і  домашніми тваринами. Для цього профілактичними заходами у державі передбачається реєстрація та впорядкування норм утримання у населених пунктах собак, котів і привласнених хижих тварин; охорона свійських тварин від нападу хижаків на пасовищах та лісових урочищах; відловлювання бродячих собак і котів; заходи щодо зниження чисельності диких тварин (лисиць, вовків, єнотовидних собак тощо). Зареєстровані домашні собаки і коти  підлягають обов’язковій  плановій вакцинації від сказу. Собак необхідно прив’язувати або утримувати у вольєрах, а вигулювати в намордниках та на повідку. Слід забороняти дітям  гратися з тваринами, особливо бродячими чи дикими. У випадку будь-якого захворювання домашніх тварин необхідно звернутися за ветеринарною допомогою.

Хворих і підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин негайно знищують за винятком випадків, коли були покусані ними люди або тварини. В такому разі  тварин ізолюють для спеціального спостереження впродовж 14 діб. Трупи загиблих чи вбитих тварин спалюють або утилізують, адже збудник сказу поза живим організмом  може виживати у навколишньому середовищі до 60 днів.

Треба завжди  дотримуватись  правил поводження з тваринами. Ні в якому разі не  можна створювати таких провокаційних  ситуацій, коли тварина може покусати, наприклад,  відбирати  у неї їжу, наступати на хвіст чи лапи, бити або, навпаки, брати на руки, пробувати гладити, коли  їй це не до вподоби. Бродячих тварин взагалі необхідно обходити стороною. Якщо ж  нападає собака, не треба панікувати, тікати,  кричати,  проявляти агресію, а необхідно, якщо є умови, заховатися у будь-яке укриття. Треба пам’ятати, що собаки, як правило, нападають на предмети, які рухаються.

Якщо у населений пункт забіг дикий звір (лисиця, вовк), то це свідчить про його неадекватну поведінку, адже  зазвичай дикі тварини уникають  людей. Тому їх треба остерігатися, а якщо трапилося так,  що звіра  вбили,  в жодному разі не можна торкатися до трупа  голими руками. Це також стосується  трупа  будь-якої тварини, загиблої з невідомої причини. Завжди в такому разі треба припускати, що вона могла бути хворою на сказ і що її слиною  забруднена поверхня трупа.  На цьому  місці необхідно виставити попереджувальні знаки і  повідомити про подію спеціалістів ветеринарної  служби,  які виконають всі необхідні  заходи щодо ліквідації можливого джерела зараження.

Якщо вас покусала домашня чи дика тварина, негайно промийте рану проточною водою з милом. Чим більше піни і води, тим краще. Потім обробіть місце ураження антисептичним препаратом (йод, зеленка, спирт, розчин марганцю), накладіть чисту  пов’язку та зверніться до медичного працівника для одержання кваліфікованої допомоги і вирішення питання щодо щеплень. Адже єдиним специфічним засобом профілактики сказу є активна (щеплення вакциною) чи пасивна (введення імуноглобуліну) імунізація, яку в кожному конкретному випадку призначає лікар. Після вакцинації імунітет з’являється через два тижні і триває до року. Протипоказань до щеплень немає.        

Пам’ятайте: сказ – небезпечне смертельне захворювання. Постійно дотримуйтесь усіх порад медичних і ветеринарних працівників щодо  заходів з профілактики сказу.