ПОВНОВАЖЕННЯ ТА КОШТИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ В ГРОМАДАХ: ЕКСПЕРТИ СПРОСТОВУЮТЬ МІФИ, ПОВ’ЯЗАНІ З НОВИМ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИМ УСТРОЄМ УКРАЇНИ
![]() |
Про це говорили учасники відкритого діалогу з місцевим самоврядуванням та громадськістю «Міфи та реалії нового адмінтерустрою в Україні» Продукуються тези, що 60% ПДФО, які сьогодні отримують об’єднані громади і міста обласного значення, розділять – 40% опиниться в громадах, 20% віддадуть на райони. Друга теза. Великі міста, які потрапляють у склад нових районів, опиняться під управлінським гнітом району. Також те, що нові райони – це насправді феодалізація, що нові райони породять безробіття. Ці міфи спростував народний депутат України, голова підкомітету з питань адмінтерустрою Віталій БЕЗГІН: |
«Давайте по цих міфах трохи пройдемося. Перша теза з приводу того, що залишиться не 60% ПДФО, а 40. Теж бачив такі дописи у Фейсбуці, що начебто це ініціатива Мінфіну тощо. У нас є офіційне спростування з боку Мінфіну з цього приводу. Така ініціатива взагалі ніким не розглядається. Більше того, законопроєкт змін до Бюджетного кодексу 3614 якраз гарантує, що нічого з грошима громад не трапиться, навпаки – всі громади будуть на прямих міжбюджетних відносинах, всі будуть мати безпосередньо свої 60% ПДФО, – зазначив Віталій Безгін.
Друга історія про великі міста в районах. Мені дуже «подобається», по-перше, саме формулювання «великі». Тому що великими у нас чомусь називають 187 міст обласного значення, з яких великих може кілька десятків, якщо назбирається, а по факту то 5-7. При всій повазі, наприклад, до міста Моршин з його населенням 8 тисяч, яке є містом обласного значення, навряд чи його можна назвати «великим», коли у нас є чимала кількість сільських громад, які в рази більші за розміром. Тут принцип простий: всі громади мають бути рівними між собою, всі громади повинні мати рівні і прямі міжбюджетні відносини, і саме це є запорукою їхньої незалежності від районів.
А з приводу того, що райони – це феодалізм. Феодалізм – це коли в тебе є інструменти прямого впливу безпосередньо на ту чи іншу територію. Коли ми кажемо, що новий субрегіональний рівень ми віддаляємо і територіально, і за впливом, і за ресурсом від питань місцевого самоврядування, то про яку феодалізацію можна говорити?
Для того, щоб у нас не було феодалізації як такої, нам потрібна потужна державна влада і дієвий державний нагляд. Тому, без державного нагляду ми маємо ризики і сепаратного характеру, і ризики розвитку територій, і ризики того, як показав карантин, що органи місцевого самоврядування часто порушують законодавство, порушують Конституцію України».
Також міфи, пов’язані з новим адмінтерустроєм спростовував радник Міністра розвитку громад та територій Іван ЛУКЕРЯ, зокрема чи легко буде розвивати громадам свої території, якщо до цього вони цим не займалися.
«Державна влада виконує фактично дві задачі. Перша – впроваджувати і координувати. І друге – взаємодіяти з іншими державними органами, які є на території. На сьогодні районні РДА не виконують ні першу, ні другу функцію. Наприклад, дуже хороший кейс розвитку сільської медицини. У тих областях, де субвенція пішла на районні державні адміністрації, жоден об’єкт вчасно не був зданий. Це означає, що елементарно РДА не здатна забезпечити виконання державної програми, навіть там, де є кошти. Це перше, що треба виправити.
Друге. Коли органи місцевого самоврядування кажуть, що їм не потрібен районний рівень (районні ради, районні державні адміністрації), достатньо – область, громади, місто Київ, столиця України. Тобто у нас будуть такі три рівні: держава, область і громада. У мене запитання до місцевого самоврядування, які в один момент захочуть взяти всі повноваження, що є сьогодні на районному рівні, всі об’єкти, які є на районному рівні, а це десятки тисяч об’єктів (районні лікарні, спортивна та соціальна інфраструктури, будинки культури, кінотеатри, стадіони). І банально думають, що вони будуть домовлятися через співробітництво. Закон про співробітництво показав, наскільки вони не можуть між собою домовитися. Тому потрібен такий субрегіональний рівень.
Третє. Якщо прибираємо районний рівень, чи дійсно органи місцевого самоврядування, кожна сільська, селищна, міська рада захоче залишитися сам-на-сам з областю? З політичним великим депутатським корпусом, з мільярдними бюджетами, з перерозподілом різних міжбюджетних трансфертів і без такого балансуючого проміжного рівня, яким на сьогодні є районний рівень? Думаю, що кожен сільський, селищний і міський голова скаже: ні, не хочу.
Четверте. Хай кожен мер, голова громади, у кого на сьогодні є на території районна лікарня скаже, чи готовий він взяти в комунальну власність цю районну лікарню з 1 січня 2021 року? Навіть ті, хто взяли, хочуть зараз передати на вищий рівень, щоб не утримувати об’єкти комунальної власності.
Послуги переходять у громади. ОТГ, знають, як проблемно знайти класного фахівця з фінансів, із соціальних питань, з освіти тощо. Тобто кадрів у нас не вистачає. Тому зростання безробіття – це абсолютний міф, який спростовується елементарно практикою формування громад за всі попередні 5 років».
За матеріалами сайту децентралізації влади: https://decentralization.gov.ua/news/12641